щепити
ЩЕПИ́ТИ, плю́, пиш; мн. ще́плять; недок., що.
1. Те саме, що прище́плювати 1, 2.
Ніхто не згадав про Оксану, як щепили віспу, і дівка на ввесь вік зісталася рябою (Л. Яновська);
Любив він, одначе, свій невеличкий садок, де щепив на дичках хороші груші та яблуні (М. Рильський);
Он ту яблуневу гілку, де снігу замети білі, Ти сам щепив із сусідом (А. Малишко);
Дичка – молода рослина, вирощена з насіння плодового дернева. Вічко або живець культурної рослини, взятої для щеплення, називають прищепою, а дичку, до якої щеплять, – підщепо (з навч. літ.).
2. перен., рідко. Те саме, що прище́плювати 3.
Часом, оповідаючи про власну матір, малюючи жахні картини нападів мусульманських, Мелашка не витримувала – плакала сама і викликала своїх юних слухачів на сльози, щепила їм зненависть до всяких нападників на людське життя (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)