щука
ЩУ́КА, и, ж.
Хижа прісноводна промислова риба родини щукових, має видовжене тіло із сплющеною зверху витягнутою головою.
Щука-риба в воді по волі гуляє, А я стою та думаю, що пари не маю (П. Чубинський);
Вдарю бовтом раз і вдруге, Сонну рибу сполохну; Те і діло сак виймаю, Щуку й окуня тягну (Я. Щоголів);
Голодні бурлаки уплітали свіжу щуку, осетрину й білугу на всі заставки (І. Нечуй-Левицький);
Дома нас чекала фарширована щука (Олесь Досвітній);
Під берегом, у тихій заводі, ударила хижа щука, полюючи за мальком (А. Шиян);
* Образно. Гарячі щуки плещуть в хмарі, І в невід ловить їх земля (М. Стельмах);
* У порівн. Карпо, як щука, кидався від його і плавав, показував, як треба пливти (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)