юнкер
Ю́НКЕР, а, ч.
1. У буржуазно-феодальній Пруссії – великий землевласник-дворянин; взагалі великий німецький поміщик.
Померанія, Мекленбург і Бранденбург були в Німеччині минулого цитаделлю східноельбських юнкерів (з наук.-попул. літ.).
2. У російській армії і флоті до середини 60-х років XIX ст. – доброволець (рядовий або унтер-офіцер) з дворян, який, прослуживши певний термін (і звичайно витримавши іспит), міг стати офіцером.
За обідом Аракчеєв розпитував юнкера про петербурзькі новини, про його батьків (П. Кочура);
Вартовий юнкер мов той снігир чепурився (Г. Косинка).
3. У дореволюційній Росії – вихованець військового училища, що готувало офіцерів.
Робітники “Арсеналу”, відбивши дві атаки, перейшли [30 жовтня 1917 р.] в наступ. Після сильного обстрілу арсенальці атакували будинок Бутишовської школи прапорщиків, зломили опір юнкерів і захопили його (з наук. літ.);
– Тату, а хто це такі юнкери? –спитала Таня. – А ти хіба не знаєш? – відповів їй швидко Микита. – Панські синки. На офіцерів учаться (О. Копиленко).
Словник української мови (СУМ-20)