юрба
ЮРБА́, и, ж.
1. Велике безладне, неорганізоване скупчення людей; натовп, орава, юрма.
Гомін і рик величезної юрби ставався чимраз голоснішим (І. Франко);
Ще не дійшовши до колії, ми здалека побачили велику юрбу, яка заповнила порожні залізничні платформи (І. Муратов);
// кого, яка. Група людей, яких об'єднує щось спільне, гурт.
Юрба гостей зібралась уже чималенька (П. Куліш);
Юрба в'язальниць молодих Ішла з граблями на покоси (Я. Щоголів);
[Мотря:] Постановите кварт зо дві горілки – .. то наші кавалери зразу приймуть вас у свою юрбу! (М. Кропивницький);
Юрби веселої дітвори сповнювали вечір своїм гомінким криком (Я. Качура);
// Велике скупчення тварин одного виду (перев. птахів, комах, риб, собак і т. ін.), зграя.
Ціла юрба [псів] кинулася по тісненькім подвір'ю, по всіх закутках, порпають, нюхають, дряпають – Лиса ані сліду (І. Франко);
Коло льотка дзижчало багато бджіл, які повертались з медом додому. Медунка не хотіла товпитись у юрбі (О. Іваненко);
// Велика кількість, скупчення чого-небудь (будинків, дерев тощо).
Поміж широкою синьою биндою Дніпра та юрбою зелених гір побігла з Канева триверстова піскувата дорога до Шевченкової могили (М. Коцюбинський);
* Образно. У розчинене навстіж вікно гомінкою юрбою звуків ввалився теплий вечір (П. Колесник);
Десь грала музика вечірня, І над моєю головою Зірки злітались на ночівлю Золотоперою юрбою (І. Муратов);
// у знач. присл. юрбо́ю, юрба́ми. Неорганізовано і в великій кількості; гуртом.
Школярки та школярі юрбою оточили когось і про щось палко й голосно гомоніли (Б. Грінченко);
Така тиха, зоряна й ясна ніч. А в ній у голубім сяйві юрбою бродять дівчата молоді з піснями лункими (А. Головко);
Ковачі покинули свої кузні, юрбами бродили по вулицях, .. співали пісень (А. Хижняк);
Стоять [пасажири] юрбами на терасах, на палубі, мов заворожені, і дивляться на казкові .. береги (І. Цюпа).
2. Звичайні люди, маса на відміну від героїв, обдарованих, видатних осіб, юрбище.
[Міріам:] Я всіх і все ненавиджу за нього [Мессію], і ворогів, і друзів, і юрбу, отой народ безглуздий, що кричав: “Розпни його, розпни!” (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)