юрба

ЮРБА́, и, ж.

1. Велике безладне, неорганізоване скупчення людей; натовп, орава, юрма.

Гомін і рик величезної юрби ставався чимраз голоснішим (І. Франко);

Ще не дійшовши до колії, ми здалека побачили велику юрбу, яка заповнила порожні залізничні платформи (І. Муратов);

// кого, яка. Група людей, яких об'єднує щось спільне, гурт.

Юрба гостей зібралась уже чималенька (П. Куліш);

Юрба в'язальниць молодих Ішла з граблями на покоси (Я. Щоголів);

[Мотря:] Постановите кварт зо дві горілки – .. то наші кавалери зразу приймуть вас у свою юрбу! (М. Кропивницький);

Юрби веселої дітвори сповнювали вечір своїм гомінким криком (Я. Качура);

// Велике скупчення тварин одного виду (перев. птахів, комах, риб, собак і т. ін.), зграя.

Ціла юрба [псів] кинулася по тісненькім подвір'ю, по всіх закутках, порпають, нюхають, дряпають – Лиса ані сліду (І. Франко);

Коло льотка дзижчало багато бджіл, які повертались з медом додому. Медунка не хотіла товпитись у юрбі (О. Іваненко);

// Велика кількість, скупчення чого-небудь (будинків, дерев тощо).

Поміж широкою синьою биндою Дніпра та юрбою зелених гір побігла з Канева триверстова піскувата дорога до Шевченкової могили (М. Коцюбинський);

* Образно. У розчинене навстіж вікно гомінкою юрбою звуків ввалився теплий вечір (П. Колесник);

Десь грала музика вечірня, І над моєю головою Зірки злітались на ночівлю Золотоперою юрбою (І. Муратов);

// у знач. присл. юрбо́ю, юрба́ми. Неорганізовано і в великій кількості; гуртом.

Школярки та школярі юрбою оточили когось і про щось палко й голосно гомоніли (Б. Грінченко);

Така тиха, зоряна й ясна ніч. А в ній у голубім сяйві юрбою бродять дівчата молоді з піснями лункими (А. Головко);

Ковачі покинули свої кузні, юрбами бродили по вулицях, .. співали пісень (А. Хижняк);

Стоять [пасажири] юрбами на терасах, на палубі, мов заворожені, і дивляться на казкові .. береги (І. Цюпа).

2. Звичайні люди, маса на відміну від героїв, обдарованих, видатних осіб, юрбище.

[Міріам:] Я всіх і все ненавиджу за нього [Мессію], і ворогів, і друзів, і юрбу, отой народ безглуздий, що кричав: “Розпни його, розпни!” (Леся Українка).