юрба

ЮРБА́, и, ж.

1. Велике безладне, неорганізоване скупчення людей; натовп.

Гомін і рик величезної юрби ставався чимраз голоснішим (Фр., VI, 1951, 63);

Ще не дійшовши до колії, ми здалека побачили велику юрбу, яка заповнила порожні залізничні платформи (Мур., Бук. повість, 1959, 34);

// кого, яка. Група людей, яких об’єднує щось спільне.

Юрба гостей зібралась уже чималенька (П. Куліш, Вибр., 1969, 69);

Юрба в’язальниць молодих Ішла з граблями на покоси (Щог., Поезії, 1958, 376);

[Мотря:] Постановите кварт зо дві горілки — .. то наші кавалери зразу приймуть вас у свою юрбу! (Кроп., II, 1958, 25);

Юрби веселої дітвори сповнювали вечір своїм гомінким криком (Кач., Вибр., 1953, 286);

// Велике скупчення тварин одного виду (перев. птахів, комах, риб, собак і т. ін.).

Ціла юрба [псів] кинулася по тісненькім подвір’ю, по всіх закутках, порпають, нюхають, дряпають — Лиса ані сліду (Фр., IV, 1950, 92);

Коло льотка дзижчало багато бджіл, які повертались з медом додому. Медунка не хотіла товпитись у юрбі (Ів., Про бджілку.., 1959, 23);

// Велика кількість, скупчення чого-небудь (будинків, дерев тощо).

Поміж широкою синьою биндою Дніпра та юрбою зелених гір побігла з Канева триверстова піскувата дорога до Шевченкової могили (Коцюб., III, 1956, 43);

*Образно. У розчинене навстіж вікно гомінкою юрбою звуків ввалився теплий вечір (Кол., На фронті.., 1959, 63);

Десь грала музика вечірня, І над моєю головою Зірки злітались на ночівлю Золотоперою юрбою (Мур., Осінні сурми, 1964, 28);

// у знач. присл. юрбо́ю, юрба́ми. Неорганізовано і в великій кількості; гуртом.

Школярки та школярі юрбою оточили когось і про щось палко й голосно гомоніли (Гр., І, 1963, 356);

Така тиха, зоряна й ясна ніч. А в ній у голубім сяйві юрбою бродять дівчата молоді з піснями лункими (Головко, II, 1957, 234);

Ковачі покинули свої кузні, юрбами бродили по вулицях, .. співали пісень (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 196);

Стоять [пасажири] юрбами на терасах, на палубі, мов заворожені, і дивляться на казкові.. береги (Цюпа, Україна.., 1960, 198).

Юрбо́ю су́нути див. су́нути.

2. Звичайні люди, маса на відміну від героїв, обдарованих, видатних осіб.

[Міріам:] Я всіх і все ненавиджу за нього [Мессію], і ворогів, і друзів, і юрбу, отой народ безглуздий, що кричав: «Розпни його, розпни!» (Л. Укр., II, 1951, 120).