юродивий
ЮРОДИ́ВИЙ, а, е.
1. Психічно хворий; божевільний.
Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! Подивіться на рай тихий, На свою країну (Т. Шевченко);
– Добре, – сказав старий, – я бачу, що з тобою нічого не зробиш, ти якийсь святий чи, може, трохи юродивий (В. Собко);
// у знач. ім. юроди́вий, вого, ч.; юроди́ва, вої, ж. Психічно хвора, божевільна людина.
Загледівши Мурашка, юродивий впився в нього злим, розпаленим поглядом (О. Гончар).
2. у знач. ім. юроди́вий, вого, ч. юроди́ва, вої, ж. У марновірних, релігійних людей – жебрак, божий чоловік, що має дар віщуна.
По один бік диякона стояв .. юродивий, спустивши з одного плеча червону хламиду (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)