ябеда
Я́БЕДА, и,
1. ж., заст., розм. Наклеп, обмова, поширювані з метою знеславити, зганьбити кого-, що-небудь.
– Так, так... і рука Порохова... – сказав [Шавкун] наче сам до себе і став читати. Кожного кидало то в огонь, то в холод од тієї ябеди (Панас Мирний);
// Заява і т. ін.
З пірцем ходить та ябеди за чвертку горілки пише (Сл. Б. Грінченка).
2. ч. і ж., розм. Той (та), хто зводить наклеп на кого-небудь, обмовляє когось.
Серце Рошкевича болісно стислось. Он що! Значить, хтось написав донос на нього. Якийсь знайшовсь-таки ябеда і написав (П. Колесник);
– Ах, ти ж ябеда, – казала мама, – тебе варто було й насправді нашльопати гарненько! (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)