ява
Я́ВА, и, ж., театр.
Частина акту, дії драматичного твору, в якій склад виконавців лишається незмінним.
Багато працював Карпенко-Карий .. над драмою “Наймичка”, особливо над заключною явою IV дії, сценою зустрічі Цокуля з адвокатом (з наук. літ.);
Є се [“Справа в селі Клекотині”] довгий ряд діалогів та сцен без драматичної зав'язки і розв'язки, без поділу на акти і яви (І. Франко);
Це – п'ятий акт, остання ява... (В. Сосюра);
У четвертій яві [“По ревізії”] разом з кокетуватою Пріською ввалюється на сцену “чоловік”, що опух від пияцтва (з наук.-попул. літ.).
ЯВА́, я́ви́, ж.
Реальна дійсність; не сон, не мрія, не марення.
– Зриваюся, до вікна, дивлюся на сонце – вже геть з полудня .. Чи то сон, чи ява? (І. Франко);
О ніч! О любощі співочі! О чародійні в яві сни На святі першої весни! (М. Старицький);
І щось бадьоре сниться – А може, то ява, – Немов лице в криниці Чудовно ожива (М. Рильський);
У мрії все рівне: й сьогодні, й минуле, і щастя, і вічність, і мить. Та в яві дитинство пройшло, промайнуло, лиш серце ще й досі болить (В. Сосюра).
Словник української мови (СУМ-20)