яворина
ЯВОРИ́НА, и, ж.
1. Окреме дерево явора; явір.
Тешуть явір, тешуть явір, тешуть яворину, молодому козакові та на дубовину (Б. Грінченко);
Темно в лісі. Молода струнка яворина, вкривши коріння оксамитовим мохом, високо сягає рябеньким стовбуром (М. Коцюбинський);
Він прилітає з далекого краю, Не спочиваючи, лине, лине, Здається, на світі миліш немає, Чим наше подвір'я, стара яворина (А. Малишко);
* У порівн. Батько здалік милується своєю донькою. Он ба, яка виросла, мов молода яворина (І. Цюпа).
2. збірн. Яворовий ліс; яворова памолодь.
Ой вже мені не ходити по тій яворині (з народної пісні);
Максим, мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом (І. Франко);
Молоденька яворина так і облипла коло нього [дуба], мов діти коло діда, як казку розказує (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)