яворина
ЯВОРИ́НА, и, ж.
1. Окреме дерево явора; явір.
Темно в лісі. Молода струнка яворина, вкривши коріння оксамитовим мохом, високо сягає рябеньким стовбуром (Коцюб., І, 1955, 35);
В партизанськім лісі яворина Похилилась сумно до води (Перв., І, 1958, 353);
Він прилітає з далекого краю, Не спочиваючи, лине, лине, Здається, на світі миліш немає, Чим наше подвір’я, стара яворина (Мал., Звенигора, 1959, 52);
*У порівн. Батько здалік милується своєю донькою. Он ба, яка виросла, мов молода яворина (Цюпа, На крилах.., 1961, 237).
2. збірн. Яворовий ліс; яворова памолодь.
Ой вже мені не ходити по тій яворині (Коломийки, 1969, 215);
Максим, мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом (Фр., VI, 1951, 34);
Молоденька яворина так і облипла коло нього [дуба], мов діти коло діда, як казку розказує (Коцюб., І, 1955, 459).
Словник української мови (СУМ-11)