яритися
ЯРИ́ТИСЯ¹, яри́ться, недок.
Випромінювати яскраве світло.
Всі, мовчки зітхаючи, позирали на рудого хлопчика, що широко розкритими очима вдивлявся в горно, де напружено гуло й ярилось невеличке біле полум'я (П. Колесник);
* Образно. [Демон:] Горить нелюдською жагою кохання у душі моїй, яриться пристрастю палкою безумство захватів і мрій (М. Драй-Хмара);
// Яскраво зеленіти.
Яриться на луках і в садах зелена, пишна трава (Н. Рибак);
– Розлучалися в горах, а зустрілися в долах, – промовив Шовкун сумовито .. – Тоді ще красне літо горіло, а зараз, бач, осінь все мряками затягла... Тільки озимина ото ще й яриться... (О. Гончар).
ЯРИ́ТИСЯ², ярю́ся, яри́шся, недок., розм.
Бути дуже роздратованним, розгніваним; лютувати.
Зробився Турн несамовитий, Ярився, лютовав [лютував] неситий (І. Котляревський);
// Бушувати, шаленіти (про явища природи).
Він [Славута] не лінь у грудях крив – Як лев, умів яриться! (Л. Первомайський);
* У порівн. Розповідь його була рівна, без особливої патетики, то злегка глумлива, то сповнена теплого ліризму, але гаряча, запальна, наче ярився в ній владно стримуваний вогонь (П. Колесник).
Словник української мови (СУМ-20)