яритися
ЯРИ́ТИСЯ¹, яри́ться, недок. Випромінювати яскраве світло.
Всі, мовчки зітхаючи, позирали на рудого хлопчика, що широко розкритими очима вдивлявся в горно, де напружено гуло й ярилось невеличке біле полум’я (Кол., Терен.., 1959, 8);
*Образно. [Демон:] Горить нелюдською жагою кохання у душі моїй, яриться пристрастю палкою безумство захватів і мрій (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 194);
// Яскраво зеленіти.
Яриться на луках і в садах зелена, пишна трава (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 199);
— Розлучалися в горах, а зустрілися в долах,— промовив Шовкун сумовито.. — Тоді ще красне літо горіло, а зараз, бач, осінь все мряками затягла… Тільки озимина ото ще й яриться… (Гончар, III, 1959, 216).
ЯРИ́ТИСЯ², ярю́ся, яри́шся, недок., розм. Виявляти зло, лють.
Зробився Турн несамовитий, Ярився, лютовав [лютував] неситий (Котл., І, 1952, 214);
// Бушувати, шаленіти (про явища природи).
Він [Славута] не лінь у грудях крив — Як лев, умів яриться! (Перв., II, 1958, 246);
*У порівн. Розповідь його була рівна, без особливої патетики, то злегка глумлива, то сповнена теплого ліризму, але гаряча, запальна, наче ярився в ній владно стримуваний вогонь (Кол., Терен.., 1959, 225).
Словник української мови (СУМ-11)