яро
Я́РО¹.
Присл. до я́рий².
Іскряно й яро червоніють цілі різи польового маку (І. Нечуй-Левицький);
Угорі так яро сяють зорі, ні одна не криється за хмари (Леся Українка);
Наче троянди, в вінку небозводу Яро горять кораблів прапори (М. Нагнибіда);
Не завжди проносяться майські дощі над цим краєм, але вже як пройде ось такий, то люди зітхнуть одразу полегшено, і все навкруги завруниться, яро зазеленіє (О. Гончар).
Я́РО².
Присл. до я́рий³.
Мокрина яро й якось дико блискала карими очима (І. Нечуй-Левицький);
– Мамкою присягаюсь, сусідо! – яро заклявся Проць і дрібно перехрестився (В. Бабляк);
Він [собака] кидався і яро рвав прив'язь, на той ленмент відгукнулися сусідськи пси, і я почув, як рипнули двері (Валерій Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)