ячати
ЯЧА́ТИ, ячу́, ячи́ш, недок.
1. Жалібно кричати, квилити (про птахів, перев. лебедів).
На озерах, на болотах Крила птахів лопотять: Сірі гуси ізнялися, Білі лебеді ячать (О. Олесь);
Над водою урагани мчать, Паруси злітають над водою, Понад піною холодною, рудою Журавлі потомлені ячать (Т. Масенко);
Гуси ячать над землею (Б. Олійник);
* Образно. Блакить ячить, і гори, як орган, І пісня, як рука, що не дає упасти (Л. Первомайський);
Вози, спускаючись на гарячих гальмах, лунко ячали в міжгір'ї, мов лебеді з старовинних слов'янських пісень (О. Гончар);
Далекі образи спішать мені в безсонні: Клубочаться, хвилюються, кричать. Гіркі... солодкі... чорні і червоні... Як привиди мальовані ячать (М. Вінграновський).
2. розм. Кричати, гомоніти (перев. про людей).
– Прийдеш з поля, то діти хазяйські, як поросята годовані: пустують, ячать... (А. Тесленко);
Оглянувся назад – ледве видно в туманах стежину, А прислухаюсь – ледве якісь там ячать голоси... (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)