ячмінь
ЯЧМІ́НЬ¹, меню, ч.
1. Злакова рослина, зерна якої використовують для виготовлення круп, борошна, на корм худобі, а також як сировину для пивоварної промисловості.
Там бачиш широкі лани, вузькі з високими межами ниви, які аж ясніють золотавою пшеничкою і ячменем, срібним колоссям жита та повійним гнучким вівсом (Н. Кобринська);
Ячмені почали половіти, немов сивина старості злегка торкнула буйну рослинність землі (М. Коцюбинський);
Соловейко щебече, кажуть, поки ячмінь почне колос викидати (О. Ільченко);
Сіє [колгосп] жито, озиму й яру пшеницю, ячмінь, овес, просо, цукрові буряки, соняшники... (Остап Вишня).
2. Зерно цієї рослини.
Якось в нас солі не стало на страву, От і запріг я кобилу лукаву; Четверть ячменю насипав на віз, Сам примостився й у город повіз (Я. Щоголів);
Я часто й спав у насінні, – в житі, в просі, в ячмені й горосі на печі (О. Довженко).
ЯЧМІ́НЬ², меня́, ч., мед.
Гнійне гостре запалення волосяного мішечка вії і сальної залози краю повіки.
Всі його знали в школі: завжди в нього як не ячмінь на оці, то чиряк на шиї (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)