ящір

Я́ЩІР, я́щера, ч., зоол.

1. Ссавець з подовженим тілом, вкритим зроговілими пластинками, довгим хвостом, невеликою головою, короткими лапами і міцними кігтями; поширений в Африці та Азії.

2. мн., зоол. Ряд плацентарних ссавців, тіло яких покрите роговою лускою.

Ящери мають довгий хвіст, маленьку голову і червоподібний язик (з наук.-попул. літ.);

Ящери водяться в Африці, Південно-Східній Азії (із журн.).

3. Назва вимерлих плазунів і земноводних.

Найбільшим серед динозаврів [наприкінці мезозойської ери] був травоїдний ящір диплодок, що пересувався на чотирьох ногах і мав від голови до кінчика хвоста двадцять п'ять метрів довжини (з наук.-попул. літ.);

Одна за одною запалали німецькі “пантери”. З довгими жерлами гармат вони скидались на ящерів прадавньої ери (О. Донченко).

Значення в інших словниках

1. ящір — ЯЩІР – ЯЩУР Ящір, ящера. 1. Ссавець з подовженим тілом, укритий зроговілими пластинками. 2. Вимерлий плазун. Ящур, -у. Гостра інфекційна хвороба парнокопитих тварин і людини.  Літературне слововживання
2. ящір — ящера, ч., мн. ящери, -ів, зоол. 1》 Ссавець із подовженим тілом, вкритим зроговілими пластинками, довгим хвостом, невеликою головою, короткими лапами і міцними кігтями; поширений в Африці та Азії. 2》 заст. Назва вимерлих плазунів і земноводних.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ящір — я́щір іменник чоловічого роду, істота тварина  Орфографічний словник української мови
4. ящір — Я́ЩІР, я́щера, ч., зоол. 1. Ссавець з подовженим тілом, вкритим зроговілими пластинками, довгим хвостом, невеликою головою, короткими лапами і міцними кігтями; поширений в Африці та Азії. 2. заст. Назва вимерлих плазунів і земноводних.  Словник української мови в 11 томах