ящір
Я́ЩІР, я́щера, ч., зоол.
1. Ссавець з подовженим тілом, вкритим зроговілими пластинками, довгим хвостом, невеликою головою, короткими лапами і міцними кігтями; поширений в Африці та Азії.
2. мн., зоол. Ряд плацентарних ссавців, тіло яких покрите роговою лускою.
Ящери мають довгий хвіст, маленьку голову і червоподібний язик (з наук.-попул. літ.);
Ящери водяться в Африці, Південно-Східній Азії (із журн.).
3. Назва вимерлих плазунів і земноводних.
Найбільшим серед динозаврів [наприкінці мезозойської ери] був травоїдний ящір диплодок, що пересувався на чотирьох ногах і мав від голови до кінчика хвоста двадцять п'ять метрів довжини (з наук.-попул. літ.);
Одна за одною запалали німецькі “пантери”. З довгими жерлами гармат вони скидались на ящерів прадавньої ери (О. Донченко).
Значення в інших словниках
- ящір — ЯЩІР – ЯЩУР Ящір, ящера. 1. Ссавець з подовженим тілом, укритий зроговілими пластинками. 2. Вимерлий плазун. Ящур, -у. Гостра інфекційна хвороба парнокопитих тварин і людини. Літературне слововживання
- ящір — ящера, ч., мн. ящери, -ів, зоол. 1》 Ссавець із подовженим тілом, вкритим зроговілими пластинками, довгим хвостом, невеликою головою, короткими лапами і міцними кігтями; поширений в Африці та Азії. 2》 заст. Назва вимерлих плазунів і земноводних. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ящір — я́щір іменник чоловічого роду, істота тварина Орфографічний словник української мови
- ящір — Я́ЩІР, я́щера, ч., зоол. 1. Ссавець з подовженим тілом, вкритим зроговілими пластинками, довгим хвостом, невеликою головою, короткими лапами і міцними кігтями; поширений в Африці та Азії. 2. заст. Назва вимерлих плазунів і земноводних. Словник української мови в 11 томах