ідіолект
ІДІОЛЕ́КТ, рідко ІДЕОЛЕ́КТ, у, ч., лінгв.
Сукупність особливостей, що характеризують мовлення окремого індивідуума.
У народному мовленні його [слова “свобода”] не було, у книжній мові його вживав Григорій Сковорода, в ідеолекті якого воно посіло дуже важливе місце (І. Дзюба);
Автор статті окреслює характер національно-духовної ідентифікації ліричного суб'єкта та виявляє стильову самобутність авторського ідіолекту (з наук. літ.);
Ідіолекту властива єдність і внутрішній зв'язок усіх використовуваних письменником художніх мовних засобів (з наук. літ.);
Для ідеолекту Василя Стуса характерним є широке використання антонімічних пар (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)