ідіолект
ІДІОЛЕ́КТ, рідко ІДЕОЛЕ́КТ, у, ч., лінгв.
Сукупність особливостей, що характеризують мовлення окремого індивідуума.
У народному мовленні його [слова “свобода”] не було, у книжній мові його вживав Григорій Сковорода, в ідеолекті якого воно посіло дуже важливе місце (І. Дзюба);
Автор статті окреслює характер національно-духовної ідентифікації ліричного суб'єкта та виявляє стильову самобутність авторського ідіолекту (з наук. літ.);
Ідіолекту властива єдність і внутрішній зв'язок усіх використовуваних письменником художніх мовних засобів (з наук. літ.);
Для ідеолекту Василя Стуса характерним є широке використання антонімічних пар (з наук.-попул. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- ідіолект — ідіоле́кт іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- ідіолект — • ідіолект (від грец. 'ίδιος — свій, своєрідний, особливий і διάλεκτος — розмова, говір, наріччя) , індивідуальна мова — індивідуальний різновид тієї чи ін. мови, індивідуальне мовлення, що пояснюється професією, віком, психіч. Українська літературна енциклопедія
- ідіолект — -у, ч. Індивідуальна мова, мовні навички індивідуума в певний період. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ідіолект — ідіоле́кт [від грец. ίδιος – свій, особливий і (діа)лект] індивідуальна мова, мовні навички індивідуума в певний період. Словник іншомовних слів Мельничука