ідіолект
ідіоле́кт
• ідіолект
(від грец. 'ίδιος — свій, своєрідний, особливий і διάλεκτος — розмова, говір, наріччя)
, індивідуальна мова — індивідуальний різновид тієї чи ін. мови, індивідуальне мовлення, що пояснюється професією, віком, психіч. станом людини, її місцем проживання, соціальною належністю, освіченістю, рівнем заг. культури, а також ситуацією спілкування. За сукупністю І. виділяють певні мовні спільності — професійні, соціальні й тер. діалекти, жаргони (див. Жаргонізми), сленги.
У літературозн. аспекті термін "ідіолект" вживається у двох значеннях: як сукупність специфіч. мовних рис, характеристика мовлення персонажа (напр., І. возного Тетерваковського з п'єси "Наталка Полтавка" І. Котляревського чи Хоми Хаєцького з роману "Прапороносці" О. Гончара) і як авторська своєрідність у використанні мовних засобів для зображення дійсності, тобто один з найважливіших складників індивідуального стилю (ідіостилю) письменника.
В. А. Чабаненко.
Значення в інших словниках
- ідіолект — ІДІОЛЕ́КТ, рідко ІДЕОЛЕ́КТ, у, ч., лінгв. Сукупність особливостей, що характеризують мовлення окремого індивідуума. У народному мовленні його [слова “свобода”] не було, у книжній мові його вживав Григорій Сковорода... Словник української мови у 20 томах
- ідіолект — ідіоле́кт іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- ідіолект — -у, ч. Індивідуальна мова, мовні навички індивідуума в певний період. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ідіолект — ідіоле́кт [від грец. ίδιος – свій, особливий і (діа)лект] індивідуальна мова, мовні навички індивідуума в певний період. Словник іншомовних слів Мельничука