ідіолект

ідіоле́кт

• ідіолект

(від грец. 'ίδιος — свій, своєрідний, особливий і διάλεκτος — розмова, говір, наріччя)

, індивідуальна мова — індивідуальний різновид тієї чи ін. мови, індивідуальне мовлення, що пояснюється професією, віком, психіч. станом людини, її місцем проживання, соціальною належністю, освіченістю, рівнем заг. культури, а також ситуацією спілкування. За сукупністю І. виділяють певні мовні спільності — професійні, соціальні й тер. діалекти, жаргони (див. Жаргонізми), сленги.

У літературозн. аспекті термін "ідіолект" вживається у двох значеннях: як сукупність специфіч. мовних рис, характеристика мовлення персонажа (напр., І. возного Тетерваковського з п'єси "Наталка Полтавка" І. Котляревського чи Хоми Хаєцького з роману "Прапороносці" О. Гончара) і як авторська своєрідність у використанні мовних засобів для зображення дійсності, тобто один з найважливіших складників індивідуального стилю (ідіостилю) письменника.

В. А. Чабаненко.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ідіолект — ІДІОЛЕ́КТ, рідко ІДЕОЛЕ́КТ, у, ч., лінгв. Сукупність особливостей, що характеризують мовлення окремого індивідуума. У народному мовленні його [слова “свобода”] не було, у книжній мові його вживав Григорій Сковорода... Словник української мови у 20 томах
  2. ідіолект — ідіоле́кт іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. ідіолект — -у, ч. Індивідуальна мова, мовні навички індивідуума в певний період. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. ідіолект — ідіоле́кт [від грец. ίδιος – свій, особливий і (діа)лект] індивідуальна мова, мовні навички індивідуума в певний період. Словник іншомовних слів Мельничука