ізоосмія
ІЗООСМІ́Я, ї, ж., біол.
Відносна сталість осмотичного тиску в рідких середовищах і тканинах організму.
Важливою умовою існування живих організмів є підтримання показників гомеостазу – ізотермії та ізоосмії (з наук. літ.);
Ізоосмія притаманна таким біологічним рідинам, як кров і лімфа (з наук.-попул. літ.);
Ізоосмія регулюється центральною нервовою системою й діяльністю залоз внутрішньої секреції (з навч. літ.);
Основну роль у регуляції осмотичного тиску крові відіграють нирки. Меншою мірою в ізоосмії беруть участь тканини печінки та підшкірної клітковини (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)