Значення в інших словниках
-
веління —
велі́ння іменник середнього роду
Орфографічний словник української мови
-
веління —
-я, с. Наказ, вимога, розпорядження.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
веління —
ВЕЛІ́ННЯ, я, с. Наказ, вимога, розпорядження. Коли ж вона механічно, мов автомат, виконала його веління, він тихо, ледь чутно промовив: – Тепер іди... Іди... (М. Руденко); Повертатися до Києва без веління князя Володимира Борис не смів (П.
Словник української мови у 20 томах
-
веління —
див. наказ
Словник синонімів Вусика
-
веління —
по щу́чому велі́нню. 1. Без докладання зусиль; ніби в казці. Та все те (щасливе життя) прийшло не по щучому велінню, а в нелегкій праці, в дерзанні, в боротьбі з труднощами (І. Цюпа). 2. Негайно, дуже швидко.
Фразеологічний словник української мови
-
веління —
НАКА́З (узагалі вказівка комусь зробити, виконати що-небудь або не робити чогось), ВЕЛІ́ННЯ заст., уроч., ПОВЕЛІ́ННЯ книжн., ПРИКА́З заст., УКА́З заст. розм., РО́ЗКАЗ заст.
Словник синонімів української мови
-
веління —
Велі́ння, -ння, -нню, -нням, у -нні
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
-
веління —
ВЕЛІ́ННЯ, я, с. Наказ, вимога, розпорядження. [Марфа Варфоломіївна:] Не все коїться по нашому хотінню, по щучому велінню (Кроп., II, 1958, 266); Коли ж вона механічно, мов автомат, виконала його веління, він тихо, ледь чутно промовив...
Словник української мови в 11 томах
-
веління —
Веління, -ня с. Велѣніе, приказаніе. Обносять злющі мене словом, а я храню твої веління. К. Псал. 277.
Словник української мови Грінченка