веління

ВЕЛІ́ННЯ, я, с. Наказ, вимога, розпорядження.

[Марфа Варфоломіївна:] Не все коїться по нашому хотінню, по щучому велінню (Кроп., II, 1958, 266);

Коли ж вона механічно, мов автомат, виконала його веління, він тихо, ледь чутно промовив: — Тепер іди… Іди… (Руд., Остання шабля, 1959, 78);

*Образно. — Не кожний обирає собі професію одразу. Ще поміркуєш, прислухаєшся до веління серця (Донч., V, 1957, 240).

Значення в інших словниках

1. веління — велі́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. веління — [веил’ін':а] -н':а, р. мн. -л'ін'  Орфоепічний словник української мови
3. веління — -я, с. Наказ, вимога, розпорядження.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. веління — ВЕЛІ́ННЯ, я, с. Наказ, вимога, розпорядження. Коли ж вона механічно, мов автомат, виконала його веління, він тихо, ледь чутно промовив: – Тепер іди... Іди... (М. Руденко); Повертатися до Києва без веління князя Володимира Борис не смів (П.  Словник української мови у 20 томах
5. веління — див. наказ  Словник синонімів Вусика
6. веління — по щу́чому велі́нню. 1. Без докладання зусиль; ніби в казці. Та все те (щасливе життя) прийшло не по щучому велінню, а в нелегкій праці, в дерзанні, в боротьбі з труднощами (І. Цюпа). 2. Негайно, дуже швидко.  Фразеологічний словник української мови
7. веління — НАКА́З (узагалі вказівка комусь зробити, виконати що-небудь або не робити чогось), ВЕЛІ́ННЯ заст., уроч., ПОВЕЛІ́ННЯ книжн., ПРИКА́З заст., УКА́З заст. розм., РО́ЗКАЗ заст.  Словник синонімів української мови
8. веління — Велі́ння, -ння, -нню, -нням, у -нні  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. веління — Веління, -ня с. Велѣніе, приказаніе. Обносять злющі мене словом, а я храню твої веління. К. Псал. 277.  Словник української мови Грінченка