веління

Значення в інших словниках

1. веління — велі́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
2. веління — -я, с. Наказ, вимога, розпорядження. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. веління — ВЕЛІ́ННЯ, я, с. Наказ, вимога, розпорядження. Коли ж вона механічно, мов автомат, виконала його веління, він тихо, ледь чутно промовив: – Тепер іди... Іди... (М. Руденко); Повертатися до Києва без веління князя Володимира Борис не смів (П. Словник української мови у 20 томах
4. веління — див. наказ Словник синонімів Вусика
5. веління — по щу́чому велі́нню. 1. Без докладання зусиль; ніби в казці. Та все те (щасливе життя) прийшло не по щучому велінню, а в нелегкій праці, в дерзанні, в боротьбі з труднощами (І. Цюпа). 2. Негайно, дуже швидко. Фразеологічний словник української мови
6. веління — НАКА́З (узагалі вказівка комусь зробити, виконати що-небудь або не робити чогось), ВЕЛІ́ННЯ заст., уроч., ПОВЕЛІ́ННЯ книжн., ПРИКА́З заст., УКА́З заст. розм., РО́ЗКАЗ заст. Словник синонімів української мови
7. веління — Велі́ння, -ння, -нню, -нням, у -нні Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. веління — ВЕЛІ́ННЯ, я, с. Наказ, вимога, розпорядження. [Марфа Варфоломіївна:] Не все коїться по нашому хотінню, по щучому велінню (Кроп., II, 1958, 266); Коли ж вона механічно, мов автомат, виконала його веління, він тихо, ледь чутно промовив... Словник української мови в 11 томах
9. веління — Веління, -ня с. Велѣніе, приказаніе. Обносять злющі мене словом, а я храню твої веління. К. Псал. 277. Словник української мови Грінченка