веліти

велі́ти

[веил’ітие]

-л'у, -лиш, -лиемо, -лиете; нак.и, -літ'

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. веліти — ВЕЛІ́ТИ, лю́, ли́ш, недок. і док. 1. Давати розпорядження, наказувати. Вели сестрі моїй Фамарі, Щоб коржика мені спекла (Шевч., II, 1953, 72); Большакову й другому санітару він діставав.. гвинтівки з багнетами і велів тримати напоготові (Ю. Янов. Словник української мови в 11 томах
  2. веліти — ВИМАГА́ТИ (змушувати когось поводитися певним чином, робити саме так, як годиться), ВЕЛІ́ТИ, ЗОБОВ'Я́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПОКЛАДА́ТИ на кого, що, розм.; ШАНТАЖУВА́ТИ (вимагати за допомогою шантажу). — Док. Словник синонімів української мови
  3. веліти — ВЕЛІТИ – ВОЛІТИ Веліти, велю, велиш. Вимагати, наказувати; доручати зробити щось; не дозволяти тощо, а також переносно. Мене просив завітати до вас наш учитель Сергій Сергійович Байрачний, велів мені принести вам молока (І.Цюпа); Пристав. Літературне слововживання
  4. веліти — велі́ти дієслово недоконаного і доконаного виду Орфографічний словник української мови
  5. веліти — ВЕЛІ́ТИ, лю́, ли́ш, недок. і док. 1. Давати розпорядження, наказувати. Вели сестрі моїй Фамарі, Щоб коржика мені спекла (Т. Шевченко); Большакову й другому санітару він діставав .. гвинтівки з багнетами і велів тримати напоготові (Ю. Словник української мови у 20 томах
  6. веліти — -лю, -лиш, недок. і док. 1》 Давати розпорядження, наказувати. || Прохати, доручати зробити що-небудь. || із запереч. не. Забороняти, не дозволяти. 2》 перен. Вимагати, вважаючи правильним. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. веліти — Повелівати, казати, наказувати, командувати, розпоряджатися; П. вимагати <н. як велить закон>. Словник синонімів Караванського
  8. веліти — веліти і воліти Тут відмінність така. Веліти – це вимагати, наказувати. Веліти працювати. А воліти – хотіти, бажати. Волію знати всю правду. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  9. веліти — Веліти, -лю, -лиш гл. Велѣть, приказывать, приказать. Ой чому не прийшов, чому не приїхав, як я тобі, серденько, веліла? Мет. 31. не веліти. Не позволить, не велѣть, запретить. Мені мати не велить з тобою, серце, говорить. Мет. 54. Словник української мови Грінченка
  10. веліти — див. приказувати, розпоряджатися, регляментувати Словник чужослів Павло Штепа
  11. веліти — Велі́ти, велю́, вели́ш, -ли́ть, -ля́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. веліти — I айгакати (на птиць), гейкати (на худобу), загадувати (на роботу), змушувати, казати, кусікати (цькувати собаку з наказом "кусі!"), навертати, наказувати, нацьковувати, нокати (на коней), ньокати (т.с. Словник синонімів Вусика