1. Словник української мови у 20 томах

веліти

ВЕЛІ́ТИ, лю́, ли́ш, недок. і док.

1. Давати розпорядження, наказувати.

Вели сестрі моїй Фамарі, Щоб коржика мені спекла (Т. Шевченко);

Большакову й другому санітару він діставав .. гвинтівки з багнетами і велів тримати напоготові (Ю. Яновський);

// Прохати, доручати зробити що-небудь.

– Веліли кланятися вам хазяйка і прохали у куми (Панас Мирний);

Кошовий велів передати, що сподівається на добропорядність пана гетьмана і вручає долю свого посланця у ваші руки (В. Малик);

// із запереч. част. не. Забороняти, не дозволяти.

– Батько не велить дружитися.., – крутив парубок, дивлячись кудись убік (М. Коцюбинський);

З ним нам не веліли товаришувати, бо він був злодійкуватий дуже й брехливий (С. Васильченко).

2. перен. Вимагати, вважаючи правильним.

[Кугут:] Ти ж, Семене, зостанешся надворі, а ми підемо в хату, бо так закон велить (М. Кропивницький);

І все було, як добрий тон велить (М. Рильський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. веліти — веліти і воліти Тут відмінність така. Веліти – це вимагати, наказувати. Веліти працювати. А воліти – хотіти, бажати. Волію знати всю правду. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. веліти — велі́ти дієслово недоконаного і доконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. веліти — ВЕЛІТИ – ВОЛІТИ Веліти, велю, велиш. Вимагати, наказувати; доручати зробити щось; не дозволяти тощо, а також переносно. Мене просив завітати до вас наш учитель Сергій Сергійович Байрачний, велів мені принести вам молока (І.Цюпа); Пристав. Літературне слововживання
  4. веліти — Повелівати, казати, наказувати, командувати, розпоряджатися; П. вимагати <н. як велить закон>. Словник синонімів Караванського
  5. веліти — [веил’ітие] -л'у, -лиш, -лиемо, -лиете; нак. -ли, -літ' Орфоепічний словник української мови
  6. веліти — -лю, -лиш, недок. і док. 1》 Давати розпорядження, наказувати. || Прохати, доручати зробити що-небудь. || із запереч. не. Забороняти, не дозволяти. 2》 перен. Вимагати, вважаючи правильним. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. веліти — див. приказувати, розпоряджатися, регляментувати Словник чужослів Павло Штепа
  8. веліти — I айгакати (на птиць), гейкати (на худобу), загадувати (на роботу), змушувати, казати, кусікати (цькувати собаку з наказом "кусі!"), навертати, наказувати, нацьковувати, нокати (на коней), ньокати (т.с. Словник синонімів Вусика
  9. веліти — ВИМАГА́ТИ (змушувати когось поводитися певним чином, робити саме так, як годиться), ВЕЛІ́ТИ, ЗОБОВ'Я́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПОКЛАДА́ТИ на кого, що, розм.; ШАНТАЖУВА́ТИ (вимагати за допомогою шантажу). — Док. Словник синонімів української мови
  10. веліти — Велі́ти, велю́, вели́ш, -ли́ть, -ля́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. веліти — ВЕЛІ́ТИ, лю́, ли́ш, недок. і док. 1. Давати розпорядження, наказувати. Вели сестрі моїй Фамарі, Щоб коржика мені спекла (Шевч., II, 1953, 72); Большакову й другому санітару він діставав.. гвинтівки з багнетами і велів тримати напоготові (Ю. Янов. Словник української мови в 11 томах
  12. веліти — Веліти, -лю, -лиш гл. Велѣть, приказывать, приказать. Ой чому не прийшов, чому не приїхав, як я тобі, серденько, веліла? Мет. 31. не веліти. Не позволить, не велѣть, запретить. Мені мати не велить з тобою, серце, говорить. Мет. 54. Словник української мови Грінченка