1. Словник синонімів української мови

веліти

ВИМАГА́ТИ (змушувати когось поводитися певним чином, робити саме так, як годиться), ВЕЛІ́ТИ, ЗОБОВ'Я́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПОКЛАДА́ТИ на кого, що, розм.; ШАНТАЖУВА́ТИ (вимагати за допомогою шантажу). — Док.: ви́могти, звелі́ти, зобов'яза́ти, наказа́ти, покла́ти. Він перечікував безконечний ланцюг процедур, що їх вимагали дипломатичні закони (Ю. Яновський); Він, військовий комендант, діє, як велить йому військовий статут (С. Чорнобривець); З якою охотою він.. побіг би зараз додому! Але форма суворовця зобов'язує, і хлопчик пішов звичайним кроком (І. Багмут); (Анна:) Кастильська етикета наказує звертатися до дами: "Дозвольте, пані, стати на коліна" (Леся Українка); Свята церква поклала на діда покуту: .. ходити на всі богослужби (М. Стельмах); — Нащо ви шантажуєте мене? — Оце діловий підхід до справи. Досить нам грати комедію, перейдемо до діла (Ю. Бедзик).

НАКАЗА́ТИ (віддати наказ, дати розпорядження що-небудь зробити), ВЕЛІ́ТИ, ЗВЕЛІ́ТИ, ПОВЕЛІ́ТИ книжн., ПРИКАЗА́ТИ заст.; РОЗПОРЯДИ́ТИСЯ (у менш категоричній формі, перев. усно й окремим особам); СКОМА́НДУВАТИ розм. (коротко й владно); ЗАГАДА́ТИ розм., СКАЗА́ТИ розм. (дати розпорядження, завдання, доручення щось зробити). — Недок.: нака́зувати, велі́ти, повеліва́ти, прика́зувати, розпоряджа́тися, кома́ндувати, зага́дувати, каза́ти. Їздовому, який везтиме Шуру, Вася наказує бути обачним (О. Гончар); Велів (цар) тут зараз прибирати, Світлиці, сіни, двір мести (І. Котляревський); Єремія звелів осідлати коня й поїхав до казарм муштрувати своє військо (І. Нечуй-Левицький); Повелів Ригорович піймати у воді відьму Явдоху, так де! (Г. Квітка-Основ'яненко); Старий не відповів лікареві, тільки зятеві приказав: — Заведи, Іване, коні до стайні..! (О. Маковей); — Ти крути, а я буду наливати, — розпорядилася Лукерка (Григорій Тютюнник); Полковник Чайка розпорядився створити в місті всі умови для максимальної участі жителів у референдумі (В. Собко); Віктор скомандував, щоб дівчата готували чай (О. Копиленко); Олександр загадав своєму загонові зібратися на умовленому місці в лісі (П. Панч); Чіпка не послухав: матері сказав сидіти дома, а сам мерщій почимчикував (Панас Мирний).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. веліти — веліти і воліти Тут відмінність така. Веліти – це вимагати, наказувати. Веліти працювати. А воліти – хотіти, бажати. Волію знати всю правду. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. веліти — велі́ти дієслово недоконаного і доконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. веліти — ВЕЛІТИ – ВОЛІТИ Веліти, велю, велиш. Вимагати, наказувати; доручати зробити щось; не дозволяти тощо, а також переносно. Мене просив завітати до вас наш учитель Сергій Сергійович Байрачний, велів мені принести вам молока (І.Цюпа); Пристав. Літературне слововживання
  4. веліти — Повелівати, казати, наказувати, командувати, розпоряджатися; П. вимагати <н. як велить закон>. Словник синонімів Караванського
  5. веліти — [веил’ітие] -л'у, -лиш, -лиемо, -лиете; нак. -ли, -літ' Орфоепічний словник української мови
  6. веліти — -лю, -лиш, недок. і док. 1》 Давати розпорядження, наказувати. || Прохати, доручати зробити що-небудь. || із запереч. не. Забороняти, не дозволяти. 2》 перен. Вимагати, вважаючи правильним. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. веліти — див. приказувати, розпоряджатися, регляментувати Словник чужослів Павло Штепа
  8. веліти — ВЕЛІ́ТИ, лю́, ли́ш, недок. і док. 1. Давати розпорядження, наказувати. Вели сестрі моїй Фамарі, Щоб коржика мені спекла (Т. Шевченко); Большакову й другому санітару він діставав .. гвинтівки з багнетами і велів тримати напоготові (Ю. Словник української мови у 20 томах
  9. веліти — I айгакати (на птиць), гейкати (на худобу), загадувати (на роботу), змушувати, казати, кусікати (цькувати собаку з наказом "кусі!"), навертати, наказувати, нацьковувати, нокати (на коней), ньокати (т.с. Словник синонімів Вусика
  10. веліти — Велі́ти, велю́, вели́ш, -ли́ть, -ля́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. веліти — ВЕЛІ́ТИ, лю́, ли́ш, недок. і док. 1. Давати розпорядження, наказувати. Вели сестрі моїй Фамарі, Щоб коржика мені спекла (Шевч., II, 1953, 72); Большакову й другому санітару він діставав.. гвинтівки з багнетами і велів тримати напоготові (Ю. Янов. Словник української мови в 11 томах
  12. веліти — Веліти, -лю, -лиш гл. Велѣть, приказывать, приказать. Ой чому не прийшов, чому не приїхав, як я тобі, серденько, веліла? Мет. 31. не веліти. Не позволить, не велѣть, запретить. Мені мати не велить з тобою, серце, говорить. Мет. 54. Словник української мови Грінченка