грушка —
гру́шка іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири гру́шки
Орфографічний словник української мови
грушка —
-и, ж. Те саме, що груша.
Великий тлумачний словник сучасної мови
грушка —
гру́шка: ◊ да́ти гру́шку злегка вдарити по чолі (перев. дитину)(ст) ◊ товкти́ як гру́шку → товкти
Лексикон львівський: поважно і на жарт
грушка —
Бо то не грушку вкусити Марушку. Знищити дівчину, звести на лиху дорогу, це дуже великий злочин. Показує грушки на вербі. Обіцю зовсім неможливе. Дурить. Як грушка достигне, то і сама впаде. Хто силується передвчасно дістати користь. Яка грушка, така й юшка. Яка мати, така й дочка.
Приповідки або українсько-народня філософія
грушка —
ГРУ́ШКА, и, ж. Те саме, що гру́ша. Ранком діти підгледіли і матері сказали, що тато їли гнилиці під грушкою (Л. Укр., III, 1952, 638); Від хатини підходили до нього син Опанас і онуки, Василь і Орися, з полумиском грушок (Довж., І, 1958, 66).
Словник української мови в 11 томах
грушка —
Грушка, -ки ж. 1) ум. отъ груша. Рудч. Ск. І. 66, 175; II. 24. 2) раст. а) Pyrola secunda L. Борз. у. б) = картопля. Вх. Пч. І. 13; в) — дика. Thalictrum minus. Вх. Пч. І. 13; г) — лісова. Purola senuola. Шух. І. 22. 3) грушки дати. Особеннымъ образомъ ударить по головѣ.
Словник української мови Грінченка