грушка

Бо то не грушку вкусити Марушку.

Знищити дівчину, звести на лиху дорогу, це дуже великий злочин.

Показує грушки на вербі.

Обіцю зовсім неможливе. Дурить.

Як грушка достигне, то і сама впаде.

Хто силується передвчасно дістати користь.

Яка грушка, така й юшка.

Яка мати, така й дочка.

Значення в інших словниках

1. грушка — гру́шка іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири гру́шки  Орфографічний словник української мови
2. грушка — [грушка] -шкие, д. і м. -ус'ц'і, мн. -шки, -шок дв'і грушкие  Орфоепічний словник української мови
3. грушка — -и, ж. Те саме, що груша.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. грушка — гру́шка: ◊ да́ти гру́шку злегка вдарити по чолі (перев. дитину)(ст) ◊ товкти́ як гру́шку → товкти  Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. грушка — Гру́шка, -шки, -шці; -шки́, -шо́к  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. грушка — ГРУ́ШКА, и, ж. Те саме, що гру́ша. Ранком діти підгледіли і матері сказали, що тато їли гнилиці під грушкою (Л. Укр., III, 1952, 638); Від хатини підходили до нього син Опанас і онуки, Василь і Орися, з полумиском грушок (Довж., І, 1958, 66).  Словник української мови в 11 томах
7. грушка — Грушка, -ки ж. 1) ум. отъ груша. Рудч. Ск. І. 66, 175; II. 24. 2) раст. а) Pyrola secunda L. Борз. у. б) = картопля. Вх. Пч. І. 13; в) — дика. Thalictrum minus. Вх. Пч. І. 13; г) — лісова. Purola senuola. Шух. І. 22. 3) грушки дати. Особеннымъ образомъ ударить по головѣ.  Словник української мови Грінченка