жарт —
Жарт, не на жарт, неабияк Іменник жарт — дуже поширений в українській мові, мабуть, через веселу вдачу нашого народу. Це слово часто виступає в народних прислів’ях і приказках, а також у художній літературі: «З жарту й біда часом буває» (М.
«Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
жарт —
-у, ч. Сказане чи зроблене для розваги, сміху; дотеп, витівка. || Що-небудь несерйозне, незначне.
Великий тлумачний словник сучасної мови
жарт —
Він на жарт украв, а вони на правду б'ють. Іронія, коли громада сама карає зловленого злодія. Дай, Боже, жартувати, аби не хорувати. Ліпше бути в веселім настрою, як хорим. Жарт — жартом, а правди не сховаєш. Коли хто оправдує себе жартом.
Приповідки або українсько-народня філософія
жарт —
• жарт - веселий, розважальний твір, переважно малої форми. Здавна побутував в усній нар. творчості. Нерідко ставав першоосновою таких жанрів л-ри як бурлеск, інтермедія, водевіль, фарс, набуває худож.
Українська літературна енциклопедія
жарт —
жа́рти жа́ртами; рідше жарт жа́ртом. Незважаючи ні на що, за будь-яких умов (уживається перев. як протиставлення наступному висловлюванню).
Фразеологічний словник української мови
жарт —
ДО́ТЕП (влучний вислів із сатиричним або жартівливим відтінком), ДО́КЛАДКА діал., ВІЦ діал.; СІЛЬ розм., ПЕ́РЕЦЬ розм. (те, що надає гостроти словам, висловлюванням). Вона регоче на всю хату і відбиває всі натиски гострим яким словом, влучним дотепом (Г.
Словник синонімів української мови
жарт —
ЖАРТ, ч. 1. род. у. Сказане чи зроблене для розваги, сміху; дотеп, витівка. Дівчат він забавляв своїми вигадками та жартами (Н.-Лев.
Словник української мови в 11 томах