кулька

ку́лька

[кул'ка]

-л'ки^е, д. і м. -л'ц'і, мн. кул'ки^е/ кул'ки, кул'ок

дв'і кул'ки^е

Значення в інших словниках

1. кулька — ку́лька іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. кулька — -и, ж.; мн. кульки, кульок. 1》 Зменш. до куля I 2); маленька куля. 2》 Зменш. до куля I 3).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. кулька — КУ́ЛЬКА, и, ж.; мн. ку́льки, ку́льок. 1. Зменш. до ку́ля¹ 2; маленька куля. Більша частина товариства сиділа мовчки з похиленими головами або, крутячи кульки з хліба, трохи нетерпеливо поглядала на промовця (І.  Словник української мови у 20 томах
4. кулька — КУ́ЛЬКА, и, ж.; мн. ку́льки́, ку́льо́к. 1. Зменш. до ку́ля¹ 2; маленька куля. Більша частина товариства сиділа мовчки з похиленими головами або, крутячи кульки з хліба, трохи нетерпеливо поглядала на промовця (Фр.  Словник української мови в 11 томах
5. кулька — Кулька, -ки ж. ум. отъ куля. 1) Шарикъ, 2) Пулька. Кулька — не дулька: як уразить, шо заболить. Вас. 214. 3) Массивный глиняный кружокъ съ дырой посрединѣ: раскаленный до красна бросается въ сосудъ съ водой для нагрѣванія послѣдней. Вас. 182.  Словник української мови Грінченка