кулька

КУ́ЛЬКА, и, ж.; мн. ку́льки́, ку́льо́к.

1. Зменш. до ку́ля¹ 2; маленька куля.

Більша частина товариства сиділа мовчки з похиленими головами або, крутячи кульки з хліба, трохи нетерпеливо поглядала на промовця (Фр., VI, 1951, 212);

Розплющив [Матюха] очі заспані — над головою кульки блискучі ліжка, від стіни килим і черевичок голубий із жовтим, гарусний,— Лізина робота (Головко, II, 1957, 42);

*У порівн. Біжить Айше, як золота кулька, й червоні кіски женуться за нею, немов проміння (Коцюб., II, 1955, 159).

2. Зменш. до ку́ля¹ 3.

Ой свиснула кулька, Не злилася, А газдиня кров’ю Залилася (Фр., XIII, 1954, 387);

Прокіпчук зупинився серед загону і свої.. очі здержав [затримав] на непомітній могилці із низьким хрестиком.— Спиш, братчику, а ми по тобі сіємо жита.. Бацнула кулька в голову — і впав (Ірчан, II, 1958, 83).

Значення в інших словниках

1. кулька — ку́лька іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. кулька — [кул'ка] -л'кие, д. і м. -л'ц'і, мн. кул'кие/ кул'ки, кул'ок дв'і кул'кие  Орфоепічний словник української мови
3. кулька — -и, ж.; мн. кульки, кульок. 1》 Зменш. до куля I 2); маленька куля. 2》 Зменш. до куля I 3).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. кулька — КУ́ЛЬКА, и, ж.; мн. ку́льки, ку́льок. 1. Зменш. до ку́ля¹ 2; маленька куля. Більша частина товариства сиділа мовчки з похиленими головами або, крутячи кульки з хліба, трохи нетерпеливо поглядала на промовця (І.  Словник української мови у 20 томах
5. кулька — Кулька, -ки ж. ум. отъ куля. 1) Шарикъ, 2) Пулька. Кулька — не дулька: як уразить, шо заболить. Вас. 214. 3) Массивный глиняный кружокъ съ дырой посрединѣ: раскаленный до красна бросается въ сосудъ съ водой для нагрѣванія послѣдней. Вас. 182.  Словник української мови Грінченка