розчинник —
розчи́нник іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
розчинник —
-а, ч., хім. Сполука або суміш, що розчиняє якусь іншу речовину.
Великий тлумачний словник сучасної мови
розчинник —
РОЗЧИ́ННИК, а, ч., хім. Сполука або суміш, що розчиняє якусь іншу речовину. Вода є сировиною, мийним засобом, розчинником, фільтром, транспортним шляхом тощо (з наук.-попул. літ.
Словник української мови у 20 томах
розчинник —
РОЗЧИ́ННИК, а, ч., хім. Сполука або суміш, що розчиняє якусь іншу речовину. Вода є сировиною, мийним засобом, розчинником, фільтром, транспортним шляхом тощо (Наука.., 4, 1972, 41); Як розчинник, крім води, використовують часто спирт, ефір, скипидар (Цікава хімія, 1954, 122).
Словник української мови в 11 томах