слівце —
слівце́ іменник середнього роду
Орфографічний словник української мови
слівце —
-я, с. 1》 Зменш.-пестл. до слово 1). 2》 Влучне, дотепне, виразне слово.
Великий тлумачний словник сучасної мови
слівце —
СЛІВЦЕ́, я́, с. Зменш.-пестл. до сло́во 1. Дідок усе її потішав якимись маленькими, сухенькими слівцями (Г. Хоткевич); Одно невеличке слівце “Дін” як молотком ударило її в голову (Панас Мирний); // Влучне, дотепне, виразне слово.
Словник української мови у 20 томах
слівце —
(а́ні) ні сло́ва. Нічого не розказувати нікому, не промовляти нічого. Потім зібгав мокру хусточку і загорнув її в газету. — Навіщо? Пошепки спитала Наталка. — А щоб дехто не бачив,— моргнув він і насварив пальцем.— Дивись мені, ані слова (С.
Фразеологічний словник української мови
слівце —
СЛІВЦЕ́, я́, с. 1. Зменш.-пестл. до сло́во 1. Дідок усе її потішав якимись маленькими, сухенькими слівцями (Хотк., II, 1966, 294); Одно невеличке слівце «Дін» як молотком ударило її в голову (Мирний, І, 1949, 240); // Влучне, дотепне, виразне слово.
Словник української мови в 11 томах
слівце —
Слівце, -ця с. Словцо. Хазяїн вряди-годи промовляв слівце. Левиц. І. 232.
Словник української мови Грінченка