1. Орфоепічний словник української мови

слівце

слівце́

[с'л'іўце]

-ц'а, м. (ў) -ц'і, р. мн. с'л'івец'

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. слівце — слівце́ іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. слівце — -я, с. 1》 Зменш.-пестл. до слово 1). 2》 Влучне, дотепне, виразне слово. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. слівце — СЛІВЦЕ́, я́, с. Зменш.-пестл. до сло́во 1. Дідок усе її потішав якимись маленькими, сухенькими слівцями (Г. Хоткевич); Одно невеличке слівце “Дін” як молотком ударило її в голову (Панас Мирний); // Влучне, дотепне, виразне слово. Словник української мови у 20 томах
  4. слівце — (а́ні) ні сло́ва. Нічого не розказувати нікому, не промовляти нічого. Потім зібгав мокру хусточку і загорнув її в газету. — Навіщо? Пошепки спитала Наталка. — А щоб дехто не бачив,— моргнув він і насварив пальцем.— Дивись мені, ані слова (С. Фразеологічний словник української мови
  5. слівце — Слівце́, -ця́, -цю́; слівця́, -ве́ць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. слівце — СЛІВЦЕ́, я́, с. 1. Зменш.-пестл. до сло́во 1. Дідок усе її потішав якимись маленькими, сухенькими слівцями (Хотк., II, 1966, 294); Одно невеличке слівце «Дін» як молотком ударило її в голову (Мирний, І, 1949, 240); // Влучне, дотепне, виразне слово. Словник української мови в 11 томах
  7. слівце — Слівце, -ця с. Словцо. Хазяїн вряди-годи промовляв слівце. Левиц. І. 232. Словник української мови Грінченка