слівце

СЛІВЦЕ́, я́, с.

Зменш.-пестл. до сло́во 1.

Дідок усе її потішав якимись маленькими, сухенькими слівцями (Г. Хоткевич);

Одно невеличке слівце “Дін” як молотком ударило її в голову (Панас Мирний);

// Влучне, дотепне, виразне слово.

Особливої жвавості надають розповіді широко представлені в байках Глібова різного роду слова і слівця від окремих часток до цілих висловів, характерних для усного мовлення (з наук. літ.);

Інколи можна зберігати – в перекладах з близької мови – і деякі діалектизми або особливо цікаві слівця (М. Рильський);

Слівце з усного мовлення.

Не промовля́ти / не промо́вити [і] сло́ва (слове́чка, слівця́) див. промовля́ти.

◇ Вста́вити (вки́нути) / вставля́ти (вкида́ти) сло́во (ре́пліку, слівце́ і т. ін.) див. вставля́ти¹;

Ву́личне сло́во (слівце́) див. сло́во;

Го́стре сло́во (слівце́, слове́чко) див. сло́во;

(1) Для кра́сного слівця́ (д) див. сло́во;

(2) За́для кра́сного слівця́ (д) див. сло́во;

(3) Заки́нути слівце́ (д) див. замовля́ти;

Замо́вити (заки́нути) [до́бре (прихи́льне)] сло́во (слівце́, слове́чко) див. замовля́ти;

(4) Замо́вити слівце́ (д) див. замовля́ти;

(5) Кра́сне слівце́, ірон. – зауваження, розраховане на сильне враження, на створення ефекту.

– Дехто зібрався довшу цигарку прикурювати, знаючи, що Чубарів попередник Бабак полюбляв артистичну позу, красне слівце, “штовхав” промови, де треба й не треба, з прицілом на нагальну чи уповільнену дію (М. Рудь);

(6) Ні слівця́, ні півслівця́ (д) див. сло́во;

Перекида́тися / переки́нутися слова́ми (сло́вом, слівце́м, кількома́ слова́ми) див. перекида́тися²;

(7) Те́пле слівце́, ірон. – груба, дошкульна лайка.

Гауптман з неприхованою досадою обвів поглядом гостей. Гаразд, він теж скаже їм тепле слівце (Ю. Бедзик).