Орфоепічний словник української мови

соняшник

со́няшник

I [сон'ашниек]

-ка, м. (на) -ку, мн. -кие, -к'іў (одна рослина)

II [сон'ашниек]

-ку, м. (на) -ку (збірне)

Орфоепічний словник української мови

Значення в інших словниках

  1. соняшник — со́няшник 1 іменник чоловічого роду одна рослина со́няшник 2 іменник чоловічого роду збірне  Орфографічний словник української мови
  2. соняшник — 1》 род. -а. Однорічна трав'яниста олійна рослина родини складноцвітих з високим грубим стеблом і великою жовтою квіткою (суцвіттям). || род. -у, у знач. збірн. Названі рослини в сукупності виду. 2》 род. -а. Зрізана голівка або квітка цієї рослини.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. соняшник — СО́НЯШНИК, ч. 1. род. а. Однорічна трав'яниста олійна рослина родини складноцвітих з високим грубим стеблом і великою жовтою квіткою (обернена звичайно до сонця). Вирощують соняшник переважно на зерно і для одержання харчової та технічної олії.  Словник української мови у 20 томах
  4. соняшник — Одно- або багаторічна трав'яниста рослина родини складноцвітих, олійна культура; походить з Америки; в Україні культурна форма з підвидами: с. польовий і с. декоративний; з їстівних насінин одержують соняшникову олію; використовують як корм для худоби і як декоративну рослину.  Універсальний словник-енциклопедія
  5. соняшник — СО́НЯШНИК (однорічна олійна рослина), СО́НЯХ розм. Розкішні соняшники погойдуються по обидва боки дороги (Ю. Яновський); По грядках — мак і квіти, І сонях золотів (А. Малишко).  Словник синонімів української мови
  6. соняшник — Со́няшник і со́яшник, -ка; -ники  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. соняшник — СО́НЯШНИК. 1. род. а. Однорічна трав’яниста олійна рослина родини складноцвітих з високим грубим стеблом і великою жовтою квіткою (суцвіттям). Один соняшник розкинув розкішний лист над огорожею й схилив важку жовту голову через тин (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах