соняшник

СО́НЯШНИК, ч.

1. род. а. Однорічна трав'яниста олійна рослина родини складноцвітих з високим грубим стеблом і великою жовтою квіткою (обернена звичайно до сонця). Вирощують соняшник переважно на зерно і для одержання харчової та технічної олії.

Один соняшник розкинув розкішний лист над огорожею й схилив важку жовту голову через тин (І. Нечуй-Левицький);

Соняшник польовий;

Соняшник декоративний;

* У порівн. Застебнутий на всі гудзики, туго підтягнутий, чистий, він стояв на бруствері, справді, як соняшник у цвіту (О. Гончар);

// род. у, у знач. збірн. Названі рослини в сукупності виду.

Одного соняшнику сіяв [Бараболя] двадцять десятинок з гаком... (О. Ковінька);

Культевувати соняшник;

Виробництво соняшнику.

2. род. а. Зрізана голівка або квітка цієї рослини.

* У порівн. Поправила [братова] біля столу налавник і повернула миле, округле, мов соняшник, обличчя до Якова (М. Стельмах).

3. тільки мн. Поля, на яких ростуть ці рослини; самі рослини цих полів.

Тільки доїхали [вершники] до перших хат, як з соняшників вийшли два бійці (Григорій Тютюнник);

Хвилювалися жита, цвіли соняшники (А. Шиян).

4. Сім'ячко цієї рослини, використовується для отримання соняшникової олії.

5. род. у, збірн. Насіння цієї рослини.

– Вона була міщанка, перекупка: хлібом торгувала, рибою, соняшником... (Панас Мирний);

Лузати соняшник.

Значення в інших словниках

1. соняшник — со́няшник 1 іменник чоловічого роду одна рослина со́няшник 2 іменник чоловічого роду збірне  Орфографічний словник української мови
2. соняшник — I [сон'ашниек] -ка, м. (на) -ку, мн. -кие, -к'іў (одна рослина) II [сон'ашниек] -ку, м. (на) -ку (збірне)  Орфоепічний словник української мови
3. соняшник — 1》 род. -а. Однорічна трав'яниста олійна рослина родини складноцвітих з високим грубим стеблом і великою жовтою квіткою (суцвіттям). || род. -у, у знач. збірн. Названі рослини в сукупності виду. 2》 род. -а. Зрізана голівка або квітка цієї рослини.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. соняшник — Одно- або багаторічна трав'яниста рослина родини складноцвітих, олійна культура; походить з Америки; в Україні культурна форма з підвидами: с. польовий і с. декоративний; з їстівних насінин одержують соняшникову олію; використовують як корм для худоби і як декоративну рослину.  Універсальний словник-енциклопедія
5. соняшник — СО́НЯШНИК (однорічна олійна рослина), СО́НЯХ розм. Розкішні соняшники погойдуються по обидва боки дороги (Ю. Яновський); По грядках — мак і квіти, І сонях золотів (А. Малишко).  Словник синонімів української мови
6. соняшник — Со́няшник і со́яшник, -ка; -ники  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. соняшник — СО́НЯШНИК. 1. род. а. Однорічна трав’яниста олійна рослина родини складноцвітих з високим грубим стеблом і великою жовтою квіткою (суцвіттям). Один соняшник розкинув розкішний лист над огорожею й схилив важку жовту голову через тин (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах