хорунжий —
ХОРУ́НЖИЙ, жого, ч., іст. 1. Особа, що носила прапор або корогву війська; прапороносець. У руках Сомко держить золоту булаву Богданову; над ним розпустили хорунжі й бунчукові військову корогов і бунчук (П.
Словник української мови у 20 томах
хорунжий —
Краще здоровий хорунжий, як хорий полковник. Краще бути біднішим, але мати добре здоров'я.
Приповідки або українсько-народня філософія
хорунжий —
-жого, ч., іст. 1》 Особа, що носила прапор або корогву війська; прапороносець. 2》 У 17-18 ст. в Україні – особа, що входила до складу генеральної старшини й головним чином інспектувала військо, а також була охоронцем великого полкового і малого прапора.
Великий тлумачний словник сучасної мови
хорунжий —
1. у давній Польщі й Вел. князівстві Литовському урядовець, який носив корогву (х. вел. і надвірний); також земський урядовець; 2. в Україні XVII-XVIII ст. член генеральної (генеральний х.), полкової або сотенної старшини; 3. в Росії перший офіцерський чин у козачих військах.
Універсальний словник-енциклопедія
хорунжий —
ПРАПОРОНО́СЕЦЬ, ХОРУ́НЖИЙ заст. — Розгорніть прапор! — наказав Красик прапороносцеві (Д. Ткач); Пробравсь (Петро) у лядський табір, убив хорунжого й корогов його приніс до гетьмана (П. Куліш).
Словник синонімів української мови
хорунжий —
ХОРУ́НЖИЙ, жого, ч., іст. 1. Особа, що носила прапор або корогву війська; прапороносець. У руках Сомко держить золоту булаву Богданову; над ним розпустили хорунжі й бунчукові військову корогов і бунчук (П. Куліш, Вибр., 1969, 166). 2. У XVII-XVIII ст.
Словник української мови в 11 томах
хорунжий —
Хорунжий, -жого м. 1) Хорунжій, знаменосецъ. Лучче живий хорунжий, ніж мертвий сотник. Ном. №7291. Убив хорунжого і корогов його приніс до гетьмана. К. ЧР. 41. 2) Одинъ изъ участниковъ свадебнаго обряда. О. 1862. IV. 17.
Словник української мови Грінченка