хорунжий
ХОРУ́НЖИЙ, жого, ч., іст.
1. Особа, що носила прапор або корогву війська; прапороносець.
У руках Сомко держить золоту булаву Богданову; над ним розпустили хорунжі й бунчукові військову корогов і бунчук (П. Куліш);
Пробравсь [Петро] у лядський табір, убив хорунжого й корогв його приніс до гетьтмана (П. Куліш);
В кривому заулку лежала оселя сотенного хорунжого Лави (П. Панч).
2. У XVII–XVIII ст. в Україні – особа, що входила до складу генеральної старшини й головним чином інспектувала військо, а також була охоронцем великого полкового і малого прапора.
Єремія привіз з собою шляхтичів католиків Яна Бесядовського та свого слугу Криштофа Сіножацького, чернігівського хорунжого, настановив їх старостами та осадчими (І. Нечуй-Левицький).
3. Перший офіцерський чин у козачих військах дореволюційної Росії та українських формуваннях ХХ ст., який відповідав підпоручику й корнету; особа, що мала цей чин.
Офіцерський дроздовський полк був у повній формі, там полковники були за взводних, а капітани й поручики билися як прості солдати, і командував ними донський хорунжий, що за рік зробився генералом (Ю. Яновський);
Хорунжий Сокира, кремезний парубок, .. сидів на канапі, опустивши голову на руки (П. Панч).
4. етн. Учасник весільного обряду.
Словник української мови (СУМ-20)