Турчин

Турчи́н

прізвище

∗∗∗

ту́рчин

іменник чоловічого роду, істота

турок

арх.

Значення в інших словниках

1. турчин — ТУ́РЧИН, а, ч., заст. Турок. – Тяжко, тату, Із своєї хати До турчина поганого В сусіди прохатись (Т. Шевченко); Ледве він [Остап] встиг забачити взброєного [озброєного] турчина (Марко Вовчок); Рвався неситий турчин У ці гори ясні...  Словник української мови у 20 томах
2. турчин — -а, ч., заст. Турок. || збірн. Турки.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. турчин — Ту́рчин, -на, -нові і ту́рок; ту́рки, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. турчин — ТУ́РЧИН, а, ч., заст. Турок. — Тяжко, тату, Із своєї хати До турчина поганого В сусіди прохатись (Шевч., II, 1963, 344); Ледве він [Остап] встиг забачити взброєного [озброєного] турчина (Вовчок, І, 1955, 328); Рвався неситий турчин У ці гори ясні...  Словник української мови в 11 томах
5. турчин — Турчин, -на м. Турокъ. Оттаке то! тяжко, тату, із своєї хати до турчина поганого в сусіди прохатись. Шевч. ум. турчи́нонько. Гол. І. 50.  Словник української мови Грінченка