турчин

ТУ́РЧИН, а, ч., заст. Турок.

— Тяжко, тату, Із своєї хати До турчина поганого В сусіди прохатись (Шевч., II, 1963, 344);

Ледве він [Остап] встиг забачити взброєного [озброєного] турчина (Вовчок, І, 1955, 328);

Рвався неситий турчин У ці гори ясні, І пішов проти ворога він Та й поліг на війні (Забашта, Вибр., 1958, 76);

// збірн. Турки.

Ой, не дивись, султане, За море к Ацхуру: Там достав уже й достане Турчин добре в шкуру (Г.-Арт., Байки.., 1958, 167).

Значення в інших словниках

1. Турчин — Турчи́н прізвище  Орфографічний словник української мови
2. турчин — ТУ́РЧИН, а, ч., заст. Турок. – Тяжко, тату, Із своєї хати До турчина поганого В сусіди прохатись (Т. Шевченко); Ледве він [Остап] встиг забачити взброєного [озброєного] турчина (Марко Вовчок); Рвався неситий турчин У ці гори ясні...  Словник української мови у 20 томах
3. турчин — -а, ч., заст. Турок. || збірн. Турки.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. турчин — Ту́рчин, -на, -нові і ту́рок; ту́рки, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. турчин — Турчин, -на м. Турокъ. Оттаке то! тяжко, тату, із своєї хати до турчина поганого в сусіди прохатись. Шевч. ум. турчи́нонько. Гол. І. 50.  Словник української мови Грінченка