бабуся —
[бабус'а] -с'і, ор. -сеийу
Орфоепічний словник української мови
бабуся —
-і, ж. Пестл. до баба I 1), 2).
Великий тлумачний словник сучасної мови
бабуся —
БАБУ́СЯ, і, ж. Пестл. до ба́ба¹ 1, 2. Взяла зілля, поклонилась: – Спасибі, бабусю! (Т. Шевченко); – Чи воли, бабусю, говорять?.. – питає Чіпка в Оришки (Панас Мирний); За дівчиною чимчикувала стара бабуся (Іван Ле і О. Левада).
Словник української мови у 20 томах
бабуся —
ба́ба (ще) на́двоє ворожи́ла (гада́ла). Невідомо, чи відбудеться, здійсниться щось, чи ні; побачимо. Убогий помовчав трохи та й каже: — Хіба убогому і на світі не жити? Е, ні, це ще надвоє баба ворожила (Укр.. казки, легенди..).
Фразеологічний словник української мови
бабуся —
БАБУ́СЯ, і, ж. Пестл. до ба́ба¹ 1, 2. Взяла зілля, поклонилась: — Спасибі, бабусю! (Шевч., І, 1951, 52); — Чи воли, бабусю, говорять?.. — питає Чіпка в Оришки (Мирний, II, 1954, 48); За дівчиною чимчикувала стара бабуся (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 357).
Словник української мови в 11 томах
бабуся —
Бабуся, -сі ж. ум. отъ баба. Бабушка. ум. бабусенька, бабусечка.
Словник української мови Грінченка