блукач — Орфографічний словник української мови

блукач — -а, ч., рідко. Той, хто блукає, не має постійного місця проживання; бурлака. Великий тлумачний словник сучасної мови
блукач — БЛУКА́Ч, а́, ч., рідко. Той, хто блукає, не має постійного місця проживання; бурлака. [Дієго:] Хіба ж не краще вік прожить недовгий Безвісним блукачем, коли нема Ні спогадів, ні сподівань... (І. Муратов). Словник української мови у 20 томах
блукач — див. подорожній Словник синонімів Вусика
блукач — БЛУКА́Ч, а́, ч., рідко. Той, хто блукає, не має постійного місця проживання; бурлака. [Дієго:] Хіба ж не краще вік прожить недовгий Безвісним блукачем, коли нема Ні спогадів, ні сподівань… (Мур., Ост. хмарина, 1959, 19). Словник української мови в 11 томах