Великий тлумачний словник сучасної мови

блукач

блука́ч

-а, ч., рідко.

Той, хто блукає, не має постійного місця проживання; бурлака.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. блукач — блука́ч іменник чоловічого роду, істота рідко  Орфографічний словник української мови
  2. блукач — БЛУКА́Ч, а́, ч., рідко. Той, хто блукає, не має постійного місця проживання; бурлака. [Дієго:] Хіба ж не краще вік прожить недовгий Безвісним блукачем, коли нема Ні спогадів, ні сподівань... (І. Муратов).  Словник української мови у 20 томах
  3. блукач — див. подорожній  Словник синонімів Вусика
  4. блукач — БЛУКА́Ч, а́, ч., рідко. Той, хто блукає, не має постійного місця проживання; бурлака. [Дієго:] Хіба ж не краще вік прожить недовгий Безвісним блукачем, коли нема Ні спогадів, ні сподівань… (Мур., Ост. хмарина, 1959, 19).  Словник української мови в 11 томах