блукач
БЛУКА́Ч, а́, ч., рідко. Той, хто блукає, не має постійного місця проживання; бурлака.
[Дієго:] Хіба ж не краще вік прожить недовгий Безвісним блукачем, коли нема Ні спогадів, ні сподівань… (Мур., Ост. хмарина, 1959, 19).
Словник української мови (СУМ-11)