біло —
Присл. до білий 1). || у знач. присудк. сл.
Великий тлумачний словник сучасної мови
біло —
БІ́ЛО. Присл. до бі́лий 1. А в городі калинонька зацвіла біло (П. Чубинський); Яблуні дихають цвітом, росяно, червоно, біло (А. Малишко); Стежка біло, як полотно, стелилася по правому гористому березі (В. Дрозд); // у знач. пред. Всюди було рівно, біло; сніг сіяв (М. Коцюбинський).
Словник української мови у 20 томах
біло —
БІ́ЛО. Присл. до бі́лий 1. А в городі калинонька зацвіла біло (Чуб., V, 1874, 189); Яблуні дихають цвітом, росяно, червоно, біло (Мал., II, 1956, 241); // у знач. присудк. сл. Всюди було рівно, біло; сніг сіяв (Коцюб., І, 1955, 84).
Словник української мови в 11 томах
біло —
біло (било) (ст.слов.) Старовинна назва дзвіниці, де функції дзвону виконувала стукалка і металева або дерев'яна дошка, яка носила ту ж назву. У середньовічній Візантії для сповіщення про часи молитви використовувалось лише Б. або духові труби.
Архітектура і монументальне мистецтво