біло
БІ́ЛО. Присл. до бі́лий 1.
А в городі калинонька зацвіла біло (Чуб., V, 1874, 189);
Яблуні дихають цвітом, росяно, червоно, біло (Мал., II, 1956, 241);
// у знач. присудк. сл.
Всюди було рівно, біло; сніг сіяв (Коцюб., І, 1955, 84).
Словник української мови (СУМ-11)