білля
БІ́ЛЛЯ, я, с., діал.
1. Білила.
На тобі, дівчино, таляра на білля, а сто злотих на мило (Сл. Гр.).
2. Білизна.
Іди, бабо, уберися, візьми своє білля, — хочу тебе повести хоч раз на весілля (Сл. Гр.);
Ходила [мати] пішки до Львова, щоби забирати білля до прання (Март., Тв., 1954, 398);
Він переодягнувся в чисте білля і святочну одежу (Коб., III, 1956, 489).
Словник української мови (СУМ-11)